Більшість простих людей про скарби знають за художнім творам. Тому, як правило, люди думають, що за скарбами необхідно вирушати до берегів Карибського моря або в Шервудський ліс, покинуті міста Південно-Східної Азії або непрохідні джунглі Центральної і Південної Америки, ну вже на крайній випадок в Єгипет.
Основою уявлень про географію скарбів є таким чином, не статистика, а захоплюючі розповіді авантюрних романів. Хоча широко відомо, що скарби ховалися і ховаються в часи бунтів і ворожих навал, люди все-таки не хочуть вірити логікою подій, і вважають, що у них на окрузі шукати нічого. Де ж ці скарби, чому їх ніхто не знаходить? Не знаходять, бо не шукають або земляні роботи давно не велися; а може бути, ваші сусіди, більш потайливі, ніж ви про них думаєте, знайшли горщик срібла і мовчать. На мій погляд, наша країна – суцільний полігон для шукачів скарбів: не приведи господи, рочків через десяток до нас у чергу будуть записуватися зарубіжні шукачі скарбів.
Скарби не варто шукати там, де гроші мали дуже велику швидкість обороту, там де було мало людей, в тих місцях, які проходили каравани в поспішності, побоюючись розору, там де не було жодних поселень.
І навпаки, скарби можна з більшою ймовірністю знайти там, де проходили інтенсивні караванні шляхи, у старих містах і селах, в стінах старих монастирів і городищ, в курганних похованнях і багатьох інших місцях.
Що тепер може перешкодити вам озброїтися картами місцевості, як слід вивчити архіви з історичними ведениями про вибраному вами ділянці пошуку і після невеликої підготовки приступити до пошуку вашого першого скарбу? Швидше за все, нічого, але давайте ще трохи уваги приділимо теорій. Бо важко не погодитися із запропонованими вище міркуваннями, але вони придатні для пошуку древніх скарбів. Приміром, Причорноморські степи не рясніють великою кількістю особливо древніх скарбів, але Причорноморські степи за останнє століття побачили багато: двічі за ним прокотилася війна, тягнучи за собою обози награбованого добра. Скільки ж було в степах запеклих сутичок, засідок і погонь, в результаті яких напевно залишилися нашвидкуруч зроблені схованки в ярах і курганах?
А що ж малообжиті краю? І тут пощастило: непосидючий національний характер залишав скарби-поноси і в самих неймовірних пустельних землях. Це можуть бути склади мандрівників, кочових народів або місця здійснення ритуалів.
Можна, звичайно, виділити на карті зони малоперспективні для пошуку скарбів, але поручитися, що і там не заховані скарби, не можна. Нехай великі торгові центри – рідкість для малонаселених місцевостях, але на всій території Росії зустрічається ще один різновид скарбів – скарби, що належать до епохами каменю та бронзи.
Такі пам’ятки виявлялися, як правило, або в результаті земляних робіт, або випадково знаходилися по річковим розмивів. Згодом археологи розробили методику, що дозволяє по рельєфу місцевості припустити наявність стоянок древньої людини. Припустимо, що I ia узагальнену карту я завдав лише загальні контури зон можливого знаходження скарбів. Що буде, якщо на цю карту нанести вогнища селянських повстань, що виникали як до, дак і після революції? А якщо поверх цих позначень нанести зони дій ворогуючих армій Громадянської війни? Тоді штрихування повністю покриє все поле карти Росії.
Ну як, я переконав вас, що для пошуків скарбів не обов’язково вирушати в далекі краї? Треба лише знати історію рідного краю, добре розбиратися у топографічній карті, вміти користуватися компасом та уміло поєднувати одне з іншим.
Коли ви дивитеся на нову карту, що ви бачите перед собою? А адже на ній відображено багато, і найголовніше, що все, що зображено на карті повинно вам підказати про ще більше – про те, що на карті, не відображається взагалі, бо час вже встигло це добре сховати. Дивлячись на гарну, нову, докладну карту, можна вгадати, де в дрімучому лісі була старовинна фортеця або стародавнє городище. Як це зробити? Якщо добре зчитувати всі топографічні знаки з докладної карти, можна заочно познайомитися з досліджуваної місцевістю. Досвід археологічних розкопок привів вчених до узагальненого висновку, що укріплені поселення забудовувалися на ділянках землі, найбільш захищених природою. Не менш важливими факторами, що сприяють заселенню, були родючі грунти річкових заплав, зручні гавані на судноплавних річках або морях, перетину великих водних або сухопутних шляхів.
Так, подорожуючи по широкій річці, ви, наприклад, побачили на мису широку рівну площадку на річковій терасі. Нехай нині вона заросла віковим лісом, можна – і не без підстави припустити, що колись на цьому місці над річкою височіли дерев’яні стіни фортеці. А де фортеця – там і скарб.
Таким же чином можна обчислити і місце знаходження річкового порту: глибоке місце, укрите високими берегами і наявність поблизу сухопутного шляху – адже більшість в’ючних стежок і доріг у важкодоступній лісовій місцевості пролягали поблизу водних магістралей. Правда, річки мінливі, за сотню років можуть не тільки змінити своє топографічне зображення – русло можуть собі міняти!
