Старовинні праски – річ, яка не тільки розповідає нам про старовинної начиння, але й допомагає зрозуміти життєвий уклад різних поколінь. Якщо не брати до уваги різні пристосування для прасування (плойки, кравецькі праски різних форм для драпіровок і окремих місць у костюмі і капелюхах.), а також саморобні пристрої для прасування білизни (нагрітий плоский важкий камінь, кам’яний прес, металевий прут у формі качалки, металевий молоток, рубель, валик, рифлена дошка), то, мабуть, першим побутовим праскою був вугільний. Це відноситься лише до середини XVIII століття.
Праска на вугіллі широко представлений практично у всіх музеях країн світу. Вугільні старовинні праски в побуті зараз немає сенсу використовувати, але в якості декору для інтер’єру в сільських тонах – відмінна ідея. Праски на вугіллі почали використовувати на початку 20 століття. Ціна на антикварних крамницях на них невисока і коливається в межах 3000 рублів. Альтернативним варіантом сучасного праски була жаровня з вугіллям, представлена як звичайна сковорідка: всередину чавунної жаровні з ручкою закладалися гарячі вугілля і тильною стороною прасували білизну. З часом стали користуватися двома прасками: поки один нагрівався на печі, іншим гладили.
Найпростіші праски — нагрівальні. Перед вживанням чавунні моноліти розігрівали в печі. Вага у них доходив від 1 до 10 кілограм. Як правило, ціновий еквівалент знаходиться в межах від 700 до 1700 рублів, залежно від ваги. Маленький -вага 0,840 кг ; середній – вага 2,840 кг;- вага 4,160 кг. Ще одна старовинна різновид прасок — литі чавунні, їх розігрівали на відкритому вогні або в гарячій печі. З’явилися вони в XVIII столітті і були популярні до 60-х рр., паралельно з електричним праскою. Для розігріву чавунного праски потрібно не менше 30 хвилин, брали його тільки з допомогою щільної прихватки. Модель згодом модернізували і стали робити парними — з одного знімною ручкою на два чавунних підстави. Поки одним гладили, друга підстава нагрівалося, так що процес прасування помітно прискорювався.
У XVIII столітті вже було налагоджено промислове виробництво «духових» прасок. Нерідко матеріалом розпалювання замість вугілля служила розпечена чавунна болванка.
Наприкінці XIX століття стали виробляти газові праски. Принцип їх роботи був той же, що і у газових плит: праска розігрівався від палаючого газу.
На початку XX століття все більшою популярністю став користуватися більш безпечний, ніж газовий, спиртовий праска, влаштований за принципом гасової лампи. Ось тільки коштував такий праска занадто дорого. В сучасний антикварних крамницях ціновий еквівалент такого праски невисокий –від 200 до 300 рублів.
Днем народження електричного праски можна вважати 6 червня 1882 року. Але він не відрізнявся безпекою і бив струмом. Пізніше в праска стали поміщати спіраль, яку ховали всередину корпуса праски перед його підошвою і надійно ізолювали від корпусу. Нарешті-то бити своїх власників струмом праски перестали.
Нова конструкція прасок виявилася настільки вдалою, що й донині застосовується в нових моделях прасок: за двадцяте століття вона змінилася мало. Весь минулий вік зусилля виробників були спрямовані лише на незначне удосконалення окремих елементів приладу.
Так, у тридцяті роки XX століття в конструкції електричного праски з’явився важливий елемент — термостат, який став стежити за температурою і відключати нагрівальну спіраль, коли досягався необхідний рівень нагріву підошви. А наприкінці сімдесятих років і самі підошви прасок видозмінилися: вони, нарешті, перестали бути металевими і стали склокерамічними.
Ціна на перші електричні праски від 300 до 1000 рублів.
