Як свідчить статистика, значна частина піратських скарбів була знайдена випадково. Інший раз улюбленець долі навіть не відразу розумів, яке багатство лежить буквально у нього під руками. Так сталося з одним флоріди рибаком в 1939 році. З невеликої глибини він підняв кілька важких довгастих каменів. Вони знадобилися йому для баласту. Пізніше він спокійно викинув за борт. Випадково на дні човна залишився один камінь, на якому старий молотком випрямляв цвяхи. Минуло два роки. Від частих ударів камінь чомусь став м’яким і почав блищати. І тут рибака осінило: його «ковадло» зовсім не камінь, а зливок чистого срібла. Рибалка ледь не заплакав від жалю до самого себе. Ще б пак, адже там, де він підняв злиток, таких «каменів» була ціла купа. Але йому і в голову не могло прийти, що це срібло з якого-небудь піратського судна, чиї власники вирішили не заривати скарб, а просто заховати його на дні в затишній бухті. Рибак згадав, що знахідка була зроблена десь в лагуні, біля рифів на південний схід від острова Піджен-Кейс. Він повернувся туди, избороздил всі бухти і лагуни вздовж і впоперек, але час стер з пам’яті то нічим не примітне місце, де діставав з дна баластні камені-злитки.
Років тридцять тому в штаті Нью-Джерсі, на березі Атлантичного океану, в мальовничому заміському парку «Эсбари» робітники копали котлован під плавальний басейн. І раптом ковша грейфера підчепив якийсь щільний, важкий предмет, пошкодивши його оболонку. Коли ківш піднявся, механік грейфера з подивом побачив, як з дивного предмета золотим дощем посипалися монети. Виявилося, що машина ненароком витягла з землі великий шкіряний мішок, туго набитий старовинними золотими монетами Франції, Англії та Іспанії. Судячи з них, це був скарб, хоча ким і коли він захований, встановити не вдалося.
Кількома роками раніше в тому ж Нью-Джерсі рибак Вільям Коттрел прогулювався літнім ранком по безлюдному пляжу в містечку Хайлендз, під Нью-Йорком. Несподівано в піску блиснула золота монета. Це був іспанський дублон 1713 року карбування. У той же день приятель Коттрела знайшов ще один дублон, але вже іншого року карбування. У наступні п’ять днів жителі Хайлендза, побродивши по пляжу, відшукали ще п’ять золотих монет.
Звідки вони взялися на пляжі? Скільки не ламали голови місцеві старожили, прийнятних пояснень не змогли знайти, Ні про які галеонах, затонулих поблизу узбережжя, ніхто ніколи не чув, А от те, що монети виявилися різного походження, швидше за все, що могло вказувати на піратський скарб, мабуть розмитий хвилями під час шторму.
Про знахідку дізналися газетярі. Цього було досить, щоб тихий дачне селище на березі затоки Санді-Хук втратив своєї краси первозданної тиші і самоти. У Хайлендз кинулися шукачі скарбів з Нью-Йорка. Спочатку вони приїжджали сотнями, потім повалили тисячами. Пляж був перекопана багато разів. А тут ще хтось пустив чутку, що вже знайдено кілька злитків золота. Газети тут же підхопили його і рознесли по всій Америці: прямо на пляжі люди копають золото!
Електрички, автобуси, автомашини доставляли на пляж Санді-Хук все нові юрби голодних шукачів скарбів. Ті, хто встиг «застовпити» ділянки пляжу, не підпускали нових прибульців до своєї «законної» території. Усюди раз у раз спалахували запеклі бійки. Поліція штату Нью-Джерсі була змушена вислати на берег затоки посилені патрулі, щоб навести хоч якийсь порядок. Цікаво, що багато мисливці за скарбами приїжджали з собаками. Тварини, має бути щиро здивовані поведінкою своїх господарів, тим не менш слухняно виконували їх команди: разом з людьми копали пісок.
Півтора тижні «хайлендская золота микролихорадка» трусила ньюйоркців. Всього вони знайшли двадцять три золотих дублона, зате виклали власникам залізних магазинів кілька сот тисяч доларів. Спритні торговці перевезли на пляж цілі склади лопат, кирок, граблів, здорово заробивши на цьому.
Як же все-таки потрапили іспанські дублони в Хайлендз? Співробітники національного історичного музею Нью-Йорка підтримали «піратську версію». Оскільки затока Санді-Хук колись відвідували флібустьєрами, двадцять три знайдені монети цілком могли бути частиною їх скарбів.
Втім, можливе й інше пояснення. Не виключено, що хтось підказав фабрикантам тих же лопат і кирок просту, але геніальну ідею – розкидати по пляжу старовинні монети. Інше довершили газетярі і жадібність.
