Давньоруські середньовічні друковані персні

Березень 22, 2015 | Додав admin | Категорія: Новини.

Поява давньоруських середньовічних друкованих перснів як предметів, що мають самостійне прикладне значення та художню цілісність, що пов’язано, в першу чергу, з широким розповсюдженням самих печаток і розширенням їх функціонального використання. Для зручності і заощадження княжі, боярські, святительские друку, друку областей, присутствених місць і приватних осіб «звичайно вделывались в кільця у вигляді перснів». Більш масивний перстень, що надягає на великий палець, називався «напалком», а мав різьблену вставку з каменю – «жуко-винні» (слово це часто зустрічається у грамотах XV і XVI ст.) Подібні персні у давньоруських духовних заповітах вказувалися в якості родового спадку. Можливо, це пов’язано з тим, що протягом століть відбиток печатки, що перетворилася згодом у перстень-печатка, грав роль часто використовуваного та відомого факсиміле.

Досить часто на середньовічних російських друкованих перснях зустрічаються зображення звірів та птахів. Як і у випадку з зображеннями ратників (див. «Цейхгауз», № 15), зооморфних сюжетах виявляється певна смислова впорядкованість. Можна навіть простежити єдність стилю, графічного мови, часом навіть схожість почерку майстрів, що виготовляли персні з зображеннями воїнів і звірів. Основою для побудови композиції останніх були уявлення наших далеких предків про навколишній світ, де «царство людей» і «царство звірів» існували в єдності і взаємопроникненні. Таке світосприйняття дозволяло людям спілкуватися через тварина-символ з вищим духовним началом, бачити у тварин посланців і провідників його волі.

Образи тварин справили великий вплив на розвиток мови символів і іносказань, перетворився у важливий елемент національної культури. Класичним прикладом можуть служити випадки, коли за бойові якості воїн отримував прізвиська пов’язані з характерними рисами будь-яких тварин. Причому в процесі народження прізвиська значення мало не тільки просте асоціативне зіставлення, але і підсвідоме значення слова. Так, прізвисько Курсько-Трубчевського князя Всеволода Святославича «Буй Тур Всеволод» включало «Буй» – дикий, сильний, сміливий, гордий, і Тур – бик, віл як символ мужності, відваги і сили. Разом ці визначення князя Всеволода характеризують його силу і хоробрість.
Багато хто з тварин (існуючих або вигаданих) описані з якісними характеристиками в давньоруському трактаті «Фізіолог», відомому за списками XV ст. і висхідному до збірника оповідань про природу, що виник в Александрії у П-Ш ст. н. е. на основі античних і східних джерел. Згадуються в ньому тварини відповідно з традицією християнської літератури уподібнювалися образів і понять релігії і моралі. Сьогодні ці визначення допомагають розшифрувати сенс зооморфних зображень на друкованих перснях.

Особливо популярним серед зооморфних зображень в середні століття був образ лева. Наприклад, в декорі одного тільки Дмитрівського собору у Володимирі лев зображений 125 разів. Як символ він позначав «сильних і непереможних воїнів», «силу і владу», «безстрашність і стійкість». Образ лева як пильного сторожа, нерідко спить з відкритими очима, добре ілюструє давньоруський текст: «Де хоче спати, оточує своїм хвостом, подібно гумну кру-говидно, і тут спить. Дикі звірі обходять навколо того місця, всередину не насмілюються стати увійти. Якщо ж хто наблизиться до знаку цього, тоді підніметься лев і вистачає його»6. Не випадково при зображенні грізному «царя звірів» часто надавалася велична (Р. К. Вагнеру «одорирующая») поза з високо піднятою передньою лапою. Характерні зображення даного способу можна побачити на перснях (іл. 1,2) та їх фрагментах (щитках) (іл. 3, 4). На думку відомого дослідника М. В. Сєдової, перстень на іл. 1 цілком міг бути скопійований з аналогічного зображення на гамі.
Серед зображень чотириногих звірів на перснях можна часто бачити образ «лютого звіра» (іл. 6, 7, 8) – хижої тварини невизначеною видової приналежності, часто згадується в давньоруській літературі, народних піснях і присутнього як образ на виробах декоративно-прикладного мистецтва. В. Ф. Міллер у своїй праці докладно доводив, що «лютий звір» в народних піснях – це є лев.
Давньоруські середньовічні друковані персні

Давньоруські середньовічні друковані персні

Давньоруські середньовічні друковані персні

Давньоруські середньовічні друковані персні

Персні. Лиття, гравірування.
1 – олов’янистих-свинцевий сплав;
3-4 – срібло; 9 – срібло, позолота;
2, 5-8 – мідний сплав;
Розміри (в мм): зовнішній діаметр шинки
(кільця) х довжина х ширина щитка щитка
(якщо щиток круглий, його розмір
позначений однією цифрою).
(2, 6-8 – з колекції автора; 1, 3-5, 9 – з
приватної колекції).
1. Брянськ. XV-XVI ст. 25,4 х 14,6 х 14,3 мм.
2. Калуга. XVI ст. 22,2 х 14,4 мм.
3. Рязанська обл XV-XVI ст. D = 12,4 мм.
4. Рязанська обл XV-XVI ст. D = 10,2-10,5 мм
5. Курськ. XV-XVI ст. 26,7 х 15,5 х 14,7 мм.
6. Твер. XV ст. 21,3 х 15,5 х 11,6 мм.
7. Новгород. XV ст. 21,7 х 12,5 х 10,1 мм.
8. Володимир. XV-XVI ст. 22,5 х 11,2 мм
9. Калуга. XVI – нач. XVII ст. 26,8 х 13 х 12,1 мм.
Однак академік Б. А. Рибалок вказував на те, що «у деяких російських говірках, наприклад, вятському, рись називають «лютим звіром», не згадуючи слова «рись»9. У всякому разі, Володимир Мономах явно мав на увазі не лева, коли писав: «лютий звір скочил до мене на бедры і кінь зі мною поверже».

Сьогодні можна говорити про те, що «лютим звіром» наші предки називали і лева і єдинорога, і рись, і ведмедя, і барса, і вовка. Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» Все-слав Полоцький в одному місці іменується скачущим «лютим звіром», а трохи нижче -«вовком». Добре допомагає розібратися в цьому питанні етимологія слова «лютий». У нарицательном значенні давньогрецьке, старослов’янське і литовське «ljutas» означало «терзатель». На Русі воно було як ім’ям прикметником, що характеризує якості звіра: дикість, лютість, злостивість, жорстокість, так і узагальненою назвою самого страшного, непереможного, поставленого на чолі звірів хижака. Звідси фольклорний образ «лютого звіра» міг символізувати владу, військову доблесть, а також грати роль оберега.

Зображення образу «лютого звіра» на перснях зустрічаються нерідко. Так, на персні (іл. 5) представлена «на рівних» битва людини і звіра. Піднявся на диби лев і воїн з шаблею в руці зображені одного зросту. Сутичка почалася. Судячи по положенню пазуристих лап хижака щодо тулуба, лев відкинутий назад після свого стрибка. Результат бою ще не ясний, але воїн вже показав свою силу й спритність.
Кінь був священною твариною у слов’ян, будучи символом сонця, родючості і добробуту. Тісно пов’язаний у слов’янської міфології з «богом богів» Свя-товитом (ньому. – Свентовит), він згадується німецьким хроністом Гельмольдом (XII ст.) і датським середньовічним автором Саксоном Граматиком при описі культового центру цього бога, розташовувався в балтійсько-слов’янському місті Аркон (Х-ХП ст.), займав північний край острова Рюген. Оскільки символ коня стародавні слов’яни пов’язували з сонцем, то, ймовірно, не випадково на грудях глиняних фігурок коней та свистунців – «коників» зображені солярні знаки. У зборах калузького Музею ремесла, архітектури та побуту зберігається кілька таких знахідок – р. з Калуги, дер. Хлуднево і сел. Воротынск Калузької області. Найраніші збережені «коники» датуються XVI ст.

Як емблема військової мужності і благородства кінь зустрічається на російських перснях і монетах XIV-XVII ст. Ця обставина допомагає точніше датувати персні, користуючись аналогією з монетами. На срібному персні, знайденому р. в Калузі на березі Оки (іл. 9), виразно зображено алюр скаче коня. Показано початок кінського галопу-найшвидшого стрибкоподібного алюру в три темпу. Саме при галопі слід момент безопорного руху, при якому кінь ніби ширяє над поверхнею землі.

Одним з привабливих на Русі сюжетів, присутніх на перснях-печатках, є «пелікан, окропляющий своєю кров’ю гинуть від зміїного укусу пташенят». Давньоруська назва цього птаха-сова, що перейшло потім на назву птахів загону сов. Перстень із зображенням пелікана, який є однією із самих ранніх знахідок публікується зборів, показано на іл. 10.

Оскільки «кров, яка дає життя мертвим», наводить на думку про Эвхаристии і Хресті, птах пелікан є однією з найбільш відомих алегорій Ісуса Христа. Алегоричне значення цього сюжету-любов батьків до дітей або піклування государя про свій народ. Не випадково серед особистих речей царя Олексія Михайловича зустрічається «перстень… в ньому яхонт лазорев четвероуголен, на ньому вирізьблена птах сова з дітьми».
Персні. Лиття, гравірування.
12 – олов’янистих-свинцевий сплав;
11 – срібло; 10-13 – мідний сплав;
(12-13 – з колекції автора; 10, 11 – з приватної колекції).
10. Володимирська обл XIV-XV ст. 21,2 х 11,3 х 10,5 мм
11. Мордовія. XVII ст. 26,5 х 18 х 17,4 мм.
12. Калуга. XVI ст. 21 х 11,9 х 10 мм.
13. Калуга. XV-XVI ст. 23,5 х 14,1 х 10,5 мм

З великою ймовірністю можна припустити, що для воїна такий сюжет уособлював самопожертву, а для начальника – готовність до виручки, порятунку від загибелі своїх підлеглих.

Композиційно складним, який потребує роз’яснень є сюжет перстені, представленого на іл. 11. Йдеться про чудо, предвестившем падіння Царгороду (Константинополя) під натиском турків у 1453 році. У «Повісті про Царгороді» російського письменника 2-ї половини XV ст. Нестора Іскандера (Олександра) описується, що при підставі Царгорода візантійським імператором Костянтином виповз прилюдно з нори змій був схоплений і винесений вгору орлом, якого змій став обвивати. Через деякий час орел упав на землю і був звільнений від змія людьми. «Цісар», який, по всій видимості, сам спостерігав подію, вражений побаченим скликав мудреців і зажадав від них тлумачення цієї події. Тлумачі пояснили знамення. Оскільки орел – символ християнства, а змій-знак басурманства, то християнство буде переможено, але так як змій убитий, то християнство врешті-решт візьме гору і запанує в місті.

Цей сюжет користувався великою популярністю на Русі. Так, його можна було бачити на кахлях фриза церкви Св. Трійці р. в Костромі, побудованої в 1650 р. і зруйнованої в 1936 р. На щастя, завдяки матеріалам Р. Л. Розенфельда, автору цієї статті вдалося розшукати кахель з таким сюжетом у фондах Музею – садиби «Коломенське». Напис на изразце не залишає сумніву у змісті сюжету: «Бысть бачення сі[е] в Царьгр[ади]…».

Взагалі середньовічні майстри були, мабуть, добре ознайомлені з літературними сюжетами свого і минулого часу, з усним і пісенною народною творчістю, що йде корінням в глибини століть. Ось чому для розшифровки кожного зображення на персні важливо також знати і слов’янська назва звіра, в якому нерідко укладений глибокий зміст. Відбитки середньовічних перснів-печаток, зроблені автором на спеціальному матеріалі, дозволяють виявляти плани зображень, надають їм динаміку, що допомагає краще відчути і навіть розгадати задум майстрів, посилити пластичну виразність сюжетних образів. Суттєвим є той факт, що звір завжди був присутній в контексті того чи іншого значимого дії, якихось подій, в яких полягав повчальний сенс, далеко не завжди зрозумілий сучасному досліднику. Зображення різних «тварюк» лише з однією сторони відображало перипетії людського життя, єдність природного світу, де все «тварі» – результат промислу Божого.

З іншого ж боку, світ завжди сприймався нашими предками як єдність світів, тілесного і духовного, земного і астрального. При цьому використовувався чудово розвинений мову символів, глибоко розкривав суть графічного образу.
Зображення птахів, популярні серед майстрів декоративно-прикладного мистецтва пояснюються поширеним уявленням про причетності птахів з небесами і їх ролі бути посередниками між духовною вищої і земної сферами. Особливо значущим був образ орла. Відомий археолог А. В. Чернецов вказував на те, що взагалі «образ хижої птиці широко використовувався в давньоруській літературі для характеристики військової доблесті». Орел же був популярним символом ще в стародавньому Вавилоні; у греків він мислився «царем птахів», а пізніше став державним символом Риму.
У біблійній символіці орел позначав «Божественне Натхнення». У середньовічний період він символізував мужність і стійкість, здатність до омолодження. Слов’янами орел розглядався як «Божа пташка» і владика небес. У християнській символіці орел – символ євангеліста Іоанна, а в світській емблематики – атрибут правосуддя, зіркості і гордині. Міць і всевидющий погляд орла, який, не кліпаючи, дивиться навіть на сонці, як не можна краще уособлювали найвищу владу та її володаря. Він набував особливу символічну роль на тлі боротьби християнства та мусульманства, що видно навіть по згадуваному сюжетом про сутичці орел і змія над Царгородом. Зображення орла в «позі терзання» поміщено на персні XVI ст. (іл. 12)

В окрему групу перснів можна виділити зображення на печатках птахів зі зброєю в лапі (іл. 13-16). Усі зображені птахи мають невизначену видову належність (яструб, орел, орел, ворон). Але, згідно з середньовічною логікою, навіть нагадують домашніх птиці (півень, гусак, лебідь), особливо якщо вони озброєні, безсумнівно, є хижими. Зображення птахів нерідкі і на мідних російських монетах XV-XVI ст. Особливо багато аналогій можна побачити серед зооморфних зображень на тверських анонімних мідних пулах, різних зразках металлопластики і різьблення по кістці. Згідно слов’янської міфології півень – «віщий птах», здатна протистояти нечистій силі, яку вона позбавляє мощі своїм ранковим триразовим. Півень часто символізував пильність і войовничість. Звідси походить сюжет, зустрічається на перснях: птах, схожий на півня, стискає меч і розкриває крила у войовничій позі, звісивши вперед свій гребінь (іл. 13). У християнській традиції півень є емблемою Святого Петра. У зв’язку з цим виникає питання: чи не служили персні, особливо з зображенням цих птахів, військовими талісманами і оберегами?


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>